12 Давидлӧн мӧдӧдӧмаяс бӧр локтісны да ставсӧ висьталісны Давидлы.
Гад локтіс сы дінӧ да висьталіс ставсӧ. Шуис: «Бӧрйы. Лоас-ӧ сизим во чӧж тшыгъялӧм тэнад муын? Кутан-ӧ тэ куим тӧлысь чӧж пышъявны вӧрӧгъясысь, кодъяс пондасны вӧтлысьны тэ бӧрся? Либӧ кутас-ӧ куим лун чӧж тэнад муын ыджыдавны пӧрӧс висьӧм? Мӧвпышт да шу меным, мый висьтавны менӧ Мӧдӧдысьлы».
Кывзысьӧй вичкоса веськӧдлысьяслысь, кывзӧй найӧс, ӧд найӧ дугдывтӧг тӧждысьӧны тіян вӧсна. Налы ковмас вочавидзны Ен водзын тіян вӧсна. Кывзысьӧй налысь, медым тайӧ уджсӧ найӧ вӧчисны долыдпырысь, а эз ышлолалӧмӧн. Ӧд таысь тіянлы бурыс оз ло.
Босьта ӧмӧй ме нянь, ва [вина] да аслам ыж шырысьяслы дасьтӧм яй и сета йӧзлы, кодъясӧс ме ог тӧд, весиг ог тӧд, кытысьӧсь найӧ?»
Давид шуис аслас йӧзлы: «Босьтӧй шыпуртнытӧ!» Давидкӧд тшӧтш ставныс ӧшӧдісны косканыс шыпуртъяс. Нёльсё гӧгӧр морт мунісны Давидкӧд, кыксёыс кольччисны видзны эмбур-кӧлуйнысӧ.