Повторення 32 - Переклад Р. Турконяка

¹ Слухай, небо, я промовлятиму, і нехай земля почує слова з моїх уст.

² Нехай моє прорікання очікується, немов дощ, нехай мої слова зійдуть, немов роса, нехай проллються, мов ливень на городину, і нехай упадуть, мов сніг на траву.

³ Адже я прикликав Господнє Ім’я, — віддайте ж славу нашому Богу!

⁴ Божі діла бездоганні, і всі Його дороги — справедливі присуди. Бог вірний, у Ньому немає несправедливості, Господь справедливий і святий!

⁵ Згрішили не Його порочні діти, — лукавий і розбещений рід!

⁶ Це так ви оддячуєте Господу, безумний, нерозумний народе? Хіба це не Він, твій Батько, придбав тебе, сформував тебе і створив тебе?

⁷ Згадайте дні давнини, осмисліть роки минулих поколінь. Запитай у свого батька, і він розповість тобі, запитай у своїх старців, і вони скажуть тобі.

⁸ Коли Всевишній розподіляв народи, коли розсіював синів Адама, Він встановив границі народів відповідно до кількості Божих синів;

⁹ і Його народ, Яків, став Господньою часткою, Ізраїль — наділом Його спадщини.

¹⁰ Він підтримував його в пустинній землі в спекотній спразі, у безводді, охороняв його, виховував його й оберігав його, немов зіницю ока.

¹¹ Як орел, пильнуючи над своїм гніздом, томився над своїми пташенятами; розпростерши свої крила, взяв їх і поніс їх вгору на своїй спині, —

¹² так єдиний Господь водив їх, і з ними не було чужого бога.

¹³ Він вивів їх на неприступні висоти землі, годував їх плодами полів; вони харчувалися медом зі скелі й олією з твердої скелі,

¹⁴ маслом корів та молоком овець із жиром ягнят та баранів, телят та козенят, з жиром нирок пшениці, й пили вино, кров винограду.

¹⁵ Поїв Яків і наситився, й улюбленець забрикав. Він розжирів, потовстів, погладшав… — і покинув Бога, Який його створив, відступив від Бога, свого Спасителя.

¹⁶ Вони роздратували Мене чужими богами, їхніми гидотами завдали Мені гіркоти.

¹⁷ Приносили жертви бісам, а не Богові, — богам, яких не знали; нові, недавні боги з’явилися у них, яких не відали їхні батьки.

¹⁸ А Бога, Який тебе породив, ти покинув і забув Бога, Який тебе годував.

¹⁹ Господь побачив це й запалився ревністю, розлютився через злість Своїх синів і дочок;

²⁰ Він сказав: Відверну від них Своє обличчя і покажу, що з ними станеться вкінці, бо це зіпсутий рід, сини, в яких немає вірності.

²¹ Вони пробудили в Мені ревнощі не богом, — викликали в Мене обурення своїми ідолами. Тож і Я пробуджу в них ревнощі не народом, — народом нерозумним викличу в них обурення!

²² Бо вогонь запалав із Мого гніву, і він палитиме аж до аду внизу, спопелить землю та її плоди, спалить основи гір.

²³ Я нагромаджу на них нещастя і витрачу на них Свої стріли.

²⁴ Вони будуть виморені голодом і пожиранням птахами, їх уразить невиліковний стовбняк. Я нашлю на них зуби звірів з отрутою змій, що плазують по землі.

²⁵ Знадвору їх позбавлятиме дітей меч, а з потайних кімнат нападатиме страх. Юнак із дівчиною, грудне немовля з тим, хто став старцем…

²⁶ Я сказав би: Розсію їх, зітру в людей пам’ять про них! —

²⁷ якщо б не остерігався озлоблення ворогів, — щоб вони не жили довгочасно, — щоб супротивники не скористалися цим проти Мене і не сказали: Це наша піднесена рука, а не Господь здійснив це все.

²⁸ Адже це народ, який втратив глузд, і немає в них розуміння.

²⁹ Досі вони не мали здорового глузду, щоби збагнути це. Тож нехай приймуть це на майбутній час!

³⁰ Як може одна людина гнати тисячу чи двоє — відтіснити десятки тисяч, якщо це не Бог продав їх і не Господь видав їх?

³¹ Адже їхні боги не такі, як наш Бог, наші вороги ж безумні!

³² Адже їхній виноград — із содомського винограду, і їхня лоза — з Гоморри; їхнє гроно — гроно жовчі, гроно гіркоти в них.

³³ Їхнє вино — зміїна отрута, невиліковна гадюча отрута.

³⁴ Хіба це не зібране в Мене й не запечатане в Моїх скарбницях?

³⁵ У день помсти Я відплачу, в час, коли спіткнеться їхня нога, бо день їхньої погибелі близько, і надходить те, що приготовлене для вас.

³⁶ Адже Господь судитиме Свій народ і буде утішений за Своїх рабів. Адже Він побачив їх ослабленими, знеможеними в час ворожого нападу й обезсиленими.

³⁷ І Господь сказав: Де їхні боги, на яких вони покладалися,

³⁸ чиїх жертвоприношень жир ви їли і чиїх жертв виливань вино ви пили? Нехай устануть і допоможуть вам, нехай будуть для вас оборонцями.

³⁹ Подивіться, подивіться, що Я є, й окрім Мене немає бога. Я позбавляю життя й оживляю, Я вражаю й виліковую, і не існує нікого, хто б визволив із Моїх рук.

⁴⁰ Бо Я піднесу до неба Свою руку, поклянуся Своєю правицею і скажу: Я живу вічно!

⁴¹ Я нагострю, як блискавку, Свій меч, і Моя рука візьметься за суд, Я звершу помсту над ворогами та відплачу тим, хто Мене ненавидить.

⁴² Упою Мої стріли кров’ю, а Мій меч насититься тілами, — кров’ю поранених та полонених, головами ворожих начальників.

⁴³ Веселіться разом з Ним, небеса, і нехай Йому поклоняться всі Божі сини! Веселіться з Його народом, язичники, й кріпіться в Ньому, усі Божі ангели, бо Він помститься за кров Своїх синів, відомстить і звершить помсту над ворогами, і відплатить тим, хто Його ненавидить; Господь очистить землю Свого народу!

⁴⁴ Того дня Мойсей записав цю пісню і навчив її ізраїльських синів. Мойсей увійшов і виголосив усі слова цього закону так, щоб чув народ, — він та Ісус, син Навина.

⁴⁵ Коли Мойсей закінчив промовляти до всього Ізраїлю,

⁴⁶ він сказав їм: Візьміть до серця всі ці слова, які я сьогодні беру на свідчення проти вас, і які ви повинні заповісти своїм синам, щоб вони дотримувалися всіх слів цього закону і виконували їх.

⁴⁷ Адже це не є для вас якесь порожнє слово, — це ж ваше життя! Завдяки цьому слову ви довго житимете на землі, до якої переправляєтеся через Йордан, щоб заволодіти нею.

⁴⁸ Того дня Господь промовив до Мойсея, кажучи:

⁴⁹ Піднімись на ось цю гору Аварім, на гору Навав, що в Моавській землі, напроти Єрихона, і подивись на Ханаанську землю, яку Я даю ізраїльським синам у власність.

⁵⁰ І ти помреш на горі, на яку піднімешся, і приєднаєшся до свого народу, як помер на горі Ор твій брат Аарон і приєднався до свого народу,

⁵¹ за те, що ви не послухалися Мого слова серед ізраїльських синів біля води Суперечки в Кадисі, у пустелі Сін, — за те, що ви не святили Мене серед ізраїльських синів.

⁵² Ти побачиш перед собою ту землю, але не ввійдеш туди.