Дії Апостолів 4 - Переклад Р. Турконяка

Ув’язнення Петра та Івана

¹ Коли вони промовляли до народу, підійшли до них священики, начальник сторожі храму та садукеї,

² обурені тим, що вони навчали народ, проповідували воскресіння з мертвих в Ісусі.

³ Вони наклали на них руки і посадили у в’язницю до ранку, оскільки був уже вечір.

⁴ Багато з тих, які чули слово, повірили; кількість таких людей сягала п’яти тисяч.

Проповідь перед синедріоном

⁵ А наступного дня в Єрусалимі зібралися їхні начальники, старші й книжники;

⁶ і Анна — первосвященик, і Каяфа, і Іван, і Олександр, і всі інші, які були з первосвященицького роду;

⁷ поставивши їх посередині, вони допитувалися: Якою силою чи яким ім’ям ви це зробили?

⁸ Тоді Петро, сповнений Святим Духом, сказав їм: Начальники народу і старші [ізраїльські]!

⁹ Якщо нас нині допитують про добрий учинок хворій людині, як вона одужала,

¹⁰ то хай буде всім вам і всьому народові ізраїльському відомо: Ім’ям Ісуса Христа, Назарянина, Якого ви розіп’яли. Його Бог воскресив із мертвих; це Він зцілив того, хто стоїть перед вами.

¹¹ Він є камінь, знехтуваний вами, будівничими, — камінь, що став наріжним.

¹² І в нікому іншому немає спасіння, бо під небом немає іншого імені, даного людям, яким належить нам спастися!

Заборона говорити про Ісуса

¹³ Помітивши відвагу Петра й Івана і дізнавшись, що це люди невчені й прості, вони дивувалися, бо знали їх, що були з Ісусом.

¹⁴ І дивлячись на оздоровленого чоловіка, який стояв з ними, вони нічого не могли сказати проти.

¹⁵ Наказавши їм вийти із синедріону, вони радилися між собою,

¹⁶ кажучи: Що нам робити з цими людьми? Адже через них зроблено явне чудо, яке відоме всім, хто живе в Єрусалимі, — і не можемо того заперечувати.

¹⁷ Але щоби більше не поширювалося між народом, заборонімо їм [під загрозою], щоби далі нікому з людей не говорили про це Ім’я!

¹⁸ І, покликавши їх, наказали зовсім не говорити і не навчати в Ім’я Ісуса.

¹⁹ А Петро та Іван у відповідь сказали їм: Розсудіть, чи справедливо перед Богом більше слухати вас, аніж Бога?

²⁰ Адже ми не можемо не розповідати про те, що бачили і чули!

²¹ Вони ж, погрозивши, відпустили їх, нічого не знаходячи, щоби покарати їх, — через народ, бо всі прославляли Бога за те, що сталося.

²² А чоловік, з яким сталося це чудо зцілення, мав понад сорок років.

Спільна молитва віруючих

²³ Коли їх відпустили, вони прийшли до своїх і переказали те, що їм говорили первосвященики і старші.

²⁴ Ті, коли почули, однодушно піднесли голос до Бога й сказали: Владико [Боже], Ти, Котрий створив небо і землю, море й усе, що в них!

²⁵ Який Святим Духом устами нашого батька, Твого слуги Давида, сказав: Чому розбушувалися люди, і народи задумали марноту?

²⁶ Зійшлися земні царі, зібралися правителі разом проти Господа та проти Його Христа!

²⁷ Адже справді в цьому місті зібралися проти святого Слуги Твого Ісуса, Якого Ти помазав, — Ірод і Понтій Пилат із язичниками та людьми Ізраїлю,

²⁸ аби здійснити те, що наперед призначила Твоя рука і Твоя воля, щоб воно сталося.

²⁹ Тепер же, Господи, поглянь на їхні погрози і дай Своїм рабам з усією сміливістю говорити Твоє слово.

³⁰ Коли простягнеш Свою руку для оздоровлення, ознак і чудес, щоби збувалися вони святим Ім’ям Твого слуги Ісуса!

³¹ І як вони помолилися, затряслося те місце, де вони були зібрані, і всі наповнилися Святим Духом і сміливо почали говорити Боже Слово.

Життя перших християн

³² Усі ті, які повірили, мали одне серце і душу; і ніхто нічого зі свого майна не називав власним, бо все було в них спільне.

³³ Апостоли з великою силою свідчили про воскресіння Господа Ісуса, і велика благодать була на них усіх.

³⁴ Не було між ними жодного нужденного. Бо ті, хто мав поле або дім, продавали їх та приносили кошти від проданого

³⁵ і клали біля ніг апостолів, а кожному давалося те, чого хто потребував.

³⁶ Так Йосиф, прозваний апостолами Варнавою, — що в перекладі означає «син потіхи», — левіт, родом з Кіпру,

³⁷ мав поле; він продав його, приніс гроші й поклав біля ніг апостолів.