Йова 14 - Свята Біблія: Сучасною мовою

¹ «Ми — люди, що народжені жінками. Короткі дні нашого життя минають у турботах.

² Мов квітка, виростає чоловік, а потім швидко в’яне. Він, наче тінь, яка тікає вмить, якої не зловити.

³ Але однак Ти зупиняєш погляд на такій нікчемі і позиватися його у суд ведеш?

⁴ Хто може витворити чисте із брудного? Ніхто.

⁵ Якщо людина має повний вік прожить, і Ти їй дні і місяці життя злічив, якщо Ти визначив, як довго жити людині, й вона не в змозі подолати ту межу,

⁶ тоді вже не пильнуй, не стеж, дай спокій чоловіку, нехай би тішився наймит, поки вдається.

⁷ Надію має дерево завжди, якщо його зрубати, воно загине, та пагони проб’ються молоді.

⁸ Якщо уже коріння постаріло, і пень уже вмирає у землі.

⁹ Як тільки перші крапельки дощу напоять землю, гілля відродиться і юно забуяє знов.

¹⁰ А дужий чоловік, коли вмирає, губить сили; життя його кінчається, а потім де він?

¹¹ Скоріше море й ріки можна вичерпати руками,

¹² ніж людина, яка ляже в домовину, зможе знову піднятися в цей світ. Доки не зникне небо, не прокинуться померлі, їм сон склепив повіки міцно.

¹³ Коли б мене сховав Ти у могилі, аж поки не вгамується Твій гнів, поки на прийде час Тобі згадати про мене.

¹⁴ Якщо людина загине, то чи буде знову жити? Ні! Я з радістю винесу усі страждання, з нетерпінням чекаючи звільнення.

¹⁵ Якби мене гукнув Ти, я б озвався, коли б хотів Ти рук Своїх творіння бачить.

¹⁶ Тоді, напевне, Ти б мій кожен крок беріг і вже гріхи б мої не згадував мені,

¹⁷ мої провини зав’язав би в торбу, замурував би кривду.

¹⁸ Але руйнується гора, обвалюється скеля, рушиться каміння,

¹⁹ струмки останні вимивають ґрунт. Так і людські надії Ти змиваєш, Боже.

²⁰ Залякуючи силою, ламаєш чоловіка й розчарувавши, відсилаєш в інший світ.

²¹ Чи діти його в шані, він того не знає. А чи зневажені — того він теж не бачить.

²² Свого лиш тіла біль він відчуває, він тужить за собою».