Буття 8 - Свята Біблія: Сучасною мовою

Кінець потопу

¹ Та Бог не забув про Ноя і про всіх диких звірів та домашню худобу, що були з ним у ковчезі. Бог послав вітер на землю, й вода почала спадати.

² І замкнулися джерела великої безодні й загати небесні позачинялися, і вщух дощ із неба.

^3-4 Тоді вода, що покривала землю, почала поступово спадати й через сто п’ятдесят днів, сімнадцятого дня сьомого місяця ковчег зупинився, торкнувшись вершин біля Араратських гір.

⁵ Вода ще спадала аж до десятого місяця. Першого дня десятого місяця стало видно вершини гір.

^6-7 Сорок днів по тому Ной відчинив вікно, яке він зробив у ковчезі, й випустив крука. Той літав взад і вперед, аж доки не висохла земля.

Ной випускає голуба

⁸ Тоді Ной випустив голуба, щоб побачити, чи зійшла вода з поверхні землі.

⁹ Але голуб не знайшов місця для спочинку й повернувся назад до ковчега. Вода все ще вкривала землю. Ной тоді простягнув руку і, впіймавши голуба, забрав його назад до ковчега.

¹⁰ Він зачекав іще сім днів і знову випустив голуба.

¹¹ Голуб повернувся до нього того ж вечора, тримаючи в дзьобі свіжий, щойно зірваний оливковий листок. Так Ной дізнався, що вода вже зійшла з землі.

¹² І ще сім днів чекав Ной, і знову випустив голуба, і той уже більше не повернувся до нього.

Ной залишає ковчег

¹³ Шістсот першого року Ноєвого життя, першого дня першого місяця вода висохла з поверхні землі. Ной відчинив двері ковчега, подивися й побачив, що поверхня землі суха.

¹⁴ На двадцять сьомий день другого місяця земля зовсім висохла.

¹⁵ Бог тоді мовив до Ноя:

¹⁶ «Виходь із ковчега разом із дружиною своєю, і сини твої нехай виходять із жінками своїми.

¹⁷ І виведи з собою кожен вид диких звірів, домашньої худоби, птаства і всього, що плазує по землі, щоб плодилися вони, щоб множилися й заселяли землю».

¹⁸ І вийшов Ной з ковчега з синами, дружиною та невістками.

¹⁹ І всі тварини, всі плазуни і птахи, все, що рухається на землі, повиходило з ковчега з родом своїм.

²⁰ І спорудив тоді Ной вівтар Господу. І, взявши кілька з усіх чистих тварин і птахів, приніс їх у жертву, спаливши на вівтарі.

²¹ І почув Господь приємні пахощі жертви і мовив до Себе в серці Своєму: «Не проклинатиму Я більше землю через людей, бо лихі наміри були у них навіть від часів юності їхньої. Тож не губитиму більше кожну живу істоту, яку Я створив.

²² І поки земля існуватиме, на ній завжди буде час сівби і жнив, завжди існуватиме холод і спека, літо і зима, день і ніч».