Дії Апостолів 27 - Переклад. Ю. Попченка.

¹ Коли було вирішено, що ми відпливаємо в Італію, Павла і деяких інших в’язнів передали сотнику з Августової когорти на ім’я Юлій.

² Ми сіли на адрамітський корабель і відпливли, маючи намір пливти біля асійських місць. З нами був Арістарх, македонянин з Фессалоніки.

³ Наступного дня ми припливли в Сидон, і Юлій, поводячись із Павлом людяно, дозволив йому сходити до друзів і скористатися їхньою турботою.

⁴ Відпливши звідти, ми попливли попід Кіпром, бо дули зустрічні вітри,

⁵ і, перепливши море навпроти Кілікії і Памфілії, припливли в Міри Лікійські.

⁶ Там сотник знайшов олександрійський корабель, який плив в Італію, і посадив нас на нього.

⁷ Повільно плаваючи чимало днів і насилу опинившись навпроти Кніду, оскільки нам не давав вітер, ми попливли попід Критом навпроти Салмону.

⁸ Насилу пливучи уздовж нього, ми припливли до одного місця, яке називається Добрі Пристані, поблизу якого було місто Ласея.

⁹ Оскільки минуло чимало часу і плавання вже було небезпечним, тому що вже минув і піст, то Павло став умовляти,

¹⁰ кажучи їм: Мужі, я бачу, що це плавання буде зі шкодою і великою втратою не тільки для вантажу й корабля, а й для нашого життя.

¹¹ Та сотник більше довіряв керманичу і власнику корабля, ніж тому, що казав Павло.

¹² А оскільки пристань була непридатна для зимівлі, то більшість радили відпливти звідти, щоб, якщо якось можна, дістатися до Фініка, критської пристані, що виходить на південний і північний захід, і там перезимувати.

¹³ Коли ж повіяв південний вітер, то вони, подумавши, що отримали бажане, вирушили і попливли ближче до берега уздовж Криту.

¹⁴ Та незабаром зірвався проти нього бурхливий вітер, який називається евроклідон.

¹⁵ Оскільки корабель схопило і він не міг протистояти вітру, то ми, віддавшись йому, носилися.

¹⁶ Підпливши ж під один острівець, який називається Клавдою, ми ледве змогли опанувати човном.

¹⁷ Піднявши його, вони стали використовувати канати, щоб обв’язати корабель, а боячись сісти на мілину, спустили вітрило і таким чином носилися.

¹⁸ Оскільки нас сильно кидало бурею, то наступного дня вони стали викидати вантаж;

¹⁹ а на третій день ми власноруч викинули корабельні снасті.

²⁰ Оскільки багато днів не було видно ні сонця, ні зірок і налягала немала буря, то врешті зникла всяка надія на наш порятунок.

²¹ А оскільки всі довго не їли, то Павло встав посеред них і сказав: Мужі, треба було послухатися мене, і не відпливати від Криту, і не зазнавати цієї шкоди і втрати.

²² А тепер вмовляю вас підбадьоритись, бо не буде ніякої втрати життя серед вас, а тільки корабля.

²³ Бо цієї ночі став переді мною ангел Бога, Якому я належу і Якому служу,

²⁴ і сказав: Не бійся, Павле, бо ти маєш стати перед кесарем, і ось Бог дарував тобі всіх, що пливуть з тобою.

²⁵ Тому підбадьортеся, мужі, бо я вірю Богу, що буде так, як було мені сказано.

²⁶ Ми маємо натрапити на якийсь острів.

²⁷ Коли настала чотирнадцята ніч, відколи ми носилися в Адріатичному морі, близько півночі моряки стали здогадуватися, що до них наближається якась земля.

²⁸ Опустивши лот , вони виявили двадцять морських сажнів; трохи пропливши, знову опустили лот і виявили п’ятнадцять сажнів.

²⁹ Боячись, щоб нам не натрапити на скелясті місця, вони кинули з корми чотири якорі і чекали настання дня.

³⁰ Коли ж моряки намагалися втекти з корабля і спускали на море човен, вдаючи, ніби хочуть кинути з носа якорі,

³¹ Павло сказав сотнику й воїнам: Якщо вони не залишаться на кораблі, ви не зможете врятуватись.

³² Тоді воїни перерубали мотузки човна і дали йому впасти.

³³ До того, як мав настати день, Павло став вмовляти всіх прийняти їжу, кажучи: Сьогодні чотирнадцятий день, відколи ви, чекаючи, залишаєтесь без їжі і нічого не приймаєте.

³⁴ Тому благаю вас прийняти їжу, бо це послужить для збереження вашого життя; бо ні в кого з вас і волосина з голови не впаде.

³⁵ Сказавши це, він узяв хліб, подякував перед усіма Богові і, розламавши, почав їсти.

³⁶ Тоді всі підбадьорились і самі прийняли їжу.

³⁷ А всіх нас на кораблі було двісті сімдесят шість душ.

³⁸ Наситившись їжею, вони стали полегшувати корабель, викидаючи в море пшеницю.

³⁹ Коли ж настав день, то вони не впізнавали землі, зате помітили якусь затоку з берегом, на який і вирішили, якщо можна, вигнати корабель.

⁴⁰ Піднявши якорі, вони пустилися в море, одночасно розв’язавши мотузки стерен, і, піднявши за вітром мале вітрило, взяли курс на берег.

⁴¹ Натрапивши на косу, вони посадили корабель на мілину, і ніс загруз і залишився нерухомим, а корма розбивалася силою хвиль.

⁴² Воїни вирішили вбити в’язнів, щоб ніхто, випливши, не втік.

⁴³ Та сотник, бажаючи врятувати Павла, утримав їх від цього наміру і наказав тим, що вміють плавати, першими стрибати в море й виходити на берег;

⁴⁴ а решті пливти кому на дошках, а кому на чомусь від корабля. Таким чином усі врятувалися на берег.