Псалми 77 - Новий Переклад Українською

Псалом 77

1 Повчання Асафові.

¹ Повчання Асафові. Послухай-но, народе мій, настанову мою, схиліть вуха свої до слів моїх вуст!

² Відкрию в притчі вуста мої, промовлю загадки прадавніх часів,

³ які ми чули й пізнали і які розповідали нам предки наші.

⁴ Не будемо приховувати їх від синів наших, розкажемо наступному поколінню про хвалу Господа й могутність Його, про чудеса, які Він здійснив.

⁵ Він засвідчив одкровення Своє Якову й встановив в Ізраїлі Закон Свій, який заповідав предкам нашим, щоб вони навчили нащадків своїх,

⁶ щоб знало наступне покоління, щоб діти, що народитися мають, сповістили свого часу й своїм нащадкам.

⁷ Тоді вони сподівання своє покладуть на Бога, і не забуватимуть діянь Божих, і будуть дотримуватися Його заповідей.

⁸ Вони не будуть подібні до своїх предків, покоління впертого й бунтівного, роду, чиє серце непевне і чий дух невірний Богові.

⁹ Сини Єфремові, хоча й озброєні стрільці з лука, назад повернулися у день битви.

¹⁰ Не дотримувалися вони Завіту Божого й відмовилися ходити в Законі Божому.

¹¹ Вони забули про Його звершення й чудеса, що Він їм показав.

¹² Перед предками їхніми здійснив Він чудо в землі Єгипту, в околицях Цоану.

¹³ Він розділив навпіл море й провів їх через нього, і поставив води грудами.

¹⁴ Вів їх хмарою вдень, і цілу ніч – світлом вогню.

¹⁵ Він розсікав скелі в пустелі й напував їх, немов із великої безодні.

¹⁶ Із скелі вивів потоки, і потекли рікою води.

¹⁷ Але вони продовжували грішити проти Нього, бунтувати проти Всевишнього на висохлій землі.

¹⁸ Випробовували Бога в серцях своїх, вимагаючи їжу за своїми примхами.

¹⁹ Вони говорили зухвало проти Бога, кажучи: «Чи не міг би Бог накрити стіл у пустелі?

²⁰ Ось Він вдарив скелю, і потекли води, хлинули потоки. Хіба ж не може Він дати хліба чи приготувати м’яса народові Своєму?»

²¹ Тому, коли почув це Господь, то розгнівався: вогонь загорівся проти Якова, і гнів Його спалахнув на Ізраїля,

²² бо не повірили вони Богові й не покладали надії на Його спасіння.

²³ Тож наказав Він хмарам вгорі, і відчинив ворота небес,

²⁴ і дощем пролив на них манну, щоб їли, і дав їм зерно небесне.

²⁵ Хліб могутніх їла людина, Він послав їм їжі вдосталь.

²⁶ Він здійняв східний вітер у небесах і навів Своєю могутністю вітер південний.

²⁷ Дощем пролив Він на них м’ясо, немов пил, і, неначе пісок морський, – птахів крилатих,

²⁸ яких розкидав Він серед табору, навколо помешкань їхніх.

²⁹ Вони їли й добре наситилися – Він задовольнив бажання їхнє.

³⁰ Та ще не встигли вони вгамувати своєї примхи, ще їжа була в них на вустах,

³¹ як гнів Божий піднявся проти них, і вигубив найбільш пишних із них, і повалив додолу юнаків Ізраїля.

³² Та попри все це вони далі грішили й не вірили чудесам Його.

³³ Тому Він загубив дні їхні в марноті й роки їхні – у смутку.

³⁴ Коли Він вбивав їх, тоді вони шукали Його, і наверталися, і прагнули Бога.

³⁵ І згадували, що Бог – їхня скеля і що Бог Всевишній – їхній Визволитель.

³⁶ Тоді промовляли Йому лестощі устами своїми і язиками своїми неправду перед Ним говорили;

³⁷ та серцями своїми не були вони з Ним щирі й не берегли вірності Його Завітові.

³⁸ Та Він, милостивий, прощав гріх і не знищував їх. Багато разів відвертав гнів Свій і не будив усієї Своєї люті.

³⁹ Він пам’ятав, що вони – тіло, вітер, що йде й не повертається.

⁴⁰ Скільки разів вони бунтували проти Нього в пустелі, засмучували Його в дикій землі!

⁴¹ Знову й знову випробовували Бога й засмучували Святого Ізраїлевого.

⁴² Не пам’ятали ні діянь руки Його, ні того дня, коли Він визволив їх від ворога,

⁴³ коли ознаки Свої показав у Єгипті й чудеса Свої в околицях Цоану.

⁴⁴ Він перетворив їхні ріки на кров, і з потоків своїх вони пити не могли.

⁴⁵ Він послав на них рої комах, які пожирали їх, і жаб, що губили їх.

⁴⁶ Він віддав врожай їхній гусені й збіжжя їхнє – сарані.

⁴⁷ Побив виноградники їхні градом і шовковиці – кригою.

⁴⁸ Він віддав на поталу градові їхню худобу й отари їхні – блискавкам.

⁴⁹ Він послав на них полум’я Свого гніву, лють, обурення й біду – посольство злих ангелів.

⁵⁰ Вирівняв стежку для гніву Свого; не утримав їхніх душ від смерті, але віддав життя їхнє на поталу моровиці.

⁵¹ І вразив усіх первістків у Єгипті – перші плоди сили чоловічої в шатрах Хамових.

⁵² Немов овець отару, Він вивів народ Свій, і, неначе стадо, провадив їх у пустелі.

⁵³ Вів їх у безпеці, так що вони не боялися, а ворогів їхніх вкрило море.

⁵⁴ І привів їх до границь святині Своєї, до тієї гори, яку здобула Його правиця.

⁵⁵ Прогнав перед ними народи, і простягнув мотузку землемірну, щоб спадок їхній переділити, і в наметах їхніх поселив племена Ізраїлеві.

⁵⁶ Але вони випробовували Бога Всевишнього, бунтували проти Нього й не дотримувалися Його одкровень.

⁵⁷ І відступали, і зраджували, як і батьки їхні; викручувалися, як висковзує з рук кривий лук.

⁵⁸ Гнівили Його в капищах на своїх пагорбах та ідолами своїми будили Його ревнощі.

⁵⁹ Почув Бог, і запалав гнівом, і геть відцурався Ізраїля.

⁶⁰ Покинув Оселю Свою в Шило – шатро, в якому Він мешкав серед людей.

⁶¹ І віддав Він могутність Свою у полон і красу Свою – у руки ворога.

⁶² Віддав Він народ Свій мечу на поталу й гнівом запалав на спадщину Свою.

⁶³ Юнаків їхніх пожер вогонь, а їхнім дівчатам весільних пісень не співали.

⁶⁴ Священники його попадали від меча, а вдови його не плакали.

⁶⁵ Тоді прокинувся Володар, немов від сну, неначе воїн, що витверезився від вина.

⁶⁶ І вразив ворогів його ззаду, вкрив їх вічною ганьбою.

⁶⁷ Тоді відцурався Він шатра Йосифового й не обрав племені Єфремового.

⁶⁸ Але вибрав Він плем’я Юди, гору Сіон, яку полюбив.

⁶⁹ Він збудував, немов висоти небес, святилище Своє, і, як землю, заклав основи його навіки.

⁷⁰ І обрав Свого слугу Давида, узявши його від кошар овечих,

⁷¹ привів його від овечок дійних, щоб пасти Якова, народ Свій, Ізраїля, Свій спадок.

⁷² І він пас їх у невинності свого серця і вів їх розумно руками своїми.