13 Став Тэнсьыд веськыда мыждӧмтӧ ме юӧрта йӧзыслы.
Господьӧй, кыв менсьым гӧлӧс шыӧс, восьт Ассьыд пельтӧ, кывзы менсьым кевмӧмӧс.
Эн лэдз менам сьӧлӧмлы бергӧдчыны ылӧгас, эн сет меным лёк вӧчны мыж вӧчысьяскӧд ӧтвыв, эн сет меным пӧткӧдчыны налӧн чӧсмасян пызанысь.
Менӧ мустӧмтысь, эн серав ме вылын! Ме усьӧма, но ме чечча. Ме ола пемыдын, но Господь – менам югыдыс.
Тайӧ ныв-пиыслӧн эм вир-яй. Та вӧсна Кристос тшӧтш лоис на кодьӧн, медым кувлӧмнас бырӧдны омӧльӧс – кулӧмыс вылын ыджыдалысьӧс –
Давид эскӧдӧмӧн шуаліс: «Тэнад батьыд бура тӧдӧ, мый ме тэныд муса. Сійӧ оз висьтав тэныд ассьыс мӧвпыштӧмсӧ, мед тэ эн шогсьы. Но ловъя Господь водзын да тэ водзын шуа: кулӧмӧдзыс меным ӧти воськов».
Господь, тэнад Енмыд, видзас тэнсьыд олӧмтӧ дзескӧдысьясысь да тэнӧ вины корсьысьясысь, дзебас тэнӧ Аслас питшӧгас. А тэнӧ мустӧмтысьяслысь ловсӧ изйӧс моз Сійӧ шыбитас.